До 200-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка

 

 

 

     

  

 

     Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за н. ст.) 1814р. в с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії. Його батьки, що були кріпаками багатого поміщика В. В. Енгельгардта, незабаром переїхали до сусіднього села Кирилівки.До смерті матері (у 1823 р.), живучи під її опікою, хлопчик, здавалося, і горя не знав. Опісля ж, почалися ті життєві негаразди, які переслідували Тараса до самої могили. У овдовілого батька на руках лишається п'ятеро дітей, Микита, Катерина, Тарас, Ярина та Йосип, а згодом у їхню хату ввійшла мачуха зі своїми трьома малолітніми дітьми. З гірким болем згадуватиме пізніше поет цей період свого життя: злидні, сварки, несправедливість, знущання. У 1825 році помирає батько, висловивши знаменне пророцтво щодо майбутнього сина: «Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба, він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе».

Деякий час був “школярем-попихачем” у дяка Богорського. Вже в шкільні роки малим Тарасом оволоділа непереборна пристрасть до малювання. Він мріяв “сделаться когда-нибудь хоть посредственным маляром” і вперто шукав у навколишніх селах учителя малювання. Та після кількох невдалих спроб повернувся до Кирилівки, де пас громадську череду і майже рік наймитував у священика Григорія Кошиця. Наприкінці 1828 або на початку 1829р. Тараса взято до поміщицького двору у Вільшані, яка дісталася в спадщину позашлюбному синові В. Енгельгардта, ад'ютантові віленського військового губернатора П. Енгельгардту.

Помітивши у хлопця хист до малярства, Енгельгардт віддає Тараса вчитися до досвідченого майстра (можливо, Яна Рустемаса). 1831 р. Шевченко приїздить до Петербурга, а вже наступного року Енгельгардт законтрактував Шевченка на чотири роки Ширяєву - різних живописних справ майстру. 1836 р. Шевченко у складі артілі Ширяєва розписує театр у Петербурзі. Знайомиться з Іваном Сошенком, Гребінкою, Григоровичем, Венеціановим, Жуковським, Брюлловим. У лютому 1837 р. Товариство заохочення художників дозволило Шевченкові (неофіційно) відвідувати навчальні класи. Квітень 1837 р. Брюллов створює портрет Жуковського, який був розіграний у лотереї за 2500 карбованців - за ці гроші було викуплено Шевченка з кріпацтва, а 25 квітня 1838 р. Тарасу була вручена Жуковським відпускна.

У 1840р. Тарас Шевченко надрукував поетичну збiрку "Кобзар". А восени був удостоєний срiбноï медалi другого ступеня Академiï за картину "Хлопчик-жебрак, що дає хлiб собацi". Наступного року вийшла окремою книжкою поема "Гайдамаки".

1842р. пише драматизовану соціально-побутову поему російською мовою “Слепая”. Того ж року створює історичну поему “Гамалія” (вийшла окремою книжкою 1844р.). Кінцем лютого 1843р. датована історико-побутова драма “Назар Стодоля” (написана російською мовою, відома лише в українському перекладі).

Навесні 1843 року Тарас Григорович разом з Євгеном Гребінкою виїхав на Україну. Поїздка була пов’язана з бажанням побачитися з братами і сестрами, а також здійснити задум – відобразити в малюнках життя, побут українського народу та природу України. Сумні картини постали перед очима поета, нелюдські знущання над селянами викликають у нього рішучий протест проти існуючого ладу. Враження від цієї поїздки і спостереження тяжкого життя кріпаків Шевченко пізніше використав у своїх поезіях та повістях.

У лютому 1844 р. повертається до Петербурга закінчити навчання в Академії мистецтв (з академічних робіт зберігся малюнок "Натурщик"). У листопаді 1844 року побачив світ перший випуск "Живописной України", до якого увійшли офорти: "У Києві", "Видубецький монастир у Києві", "Старости", "Судня рада", "Дари Богданові і українському народові", "Казка". 1844 р. закінчує поему "Сова", створює поему "Сон", поезії "Дівичії ночі", "У неділю не гуляла...", "Чого мені тяжко, чого мені нудно...", "Заворожи мені, волхве...", вірш "Гоголю".

Весною 1845р. Шевченко після надання йому Радою Академії мистецтв звання некласного художника повертається на Україну. Знову багато подорожує (Полтавщина, Чернігівщина, Київщина, Волинь, Поділля), виконує доручення Київської археографічної комісії, записує народні пісні, малює архітектурні й історичні пам'ятки, портрети й краєвиди.

Осінь 1845 року - час виняткової творчої продуктивності для поета. Протягом жовтня - грудня він написав поеми «Єретик», «Сліпий», «Наймичка», вогненну інвективу «Кавказ», послання «І мертвим, і живим...», цикл переспівів «Давидові псалми», вірші «Холодний Яр», «Минають дні, минають ночі...», «Як умру, то поховайте...» («Заповіт») та інші твори. Поет працює з величезним творчим натхненням та енергією.

У 1846р. поет приїжджає на Україну до Києва, де зближується з Н.І.Костомаровим, який і підштовхнув його до вступу у Кирило-Мефодіївське товариство. 24 березня 1847 р. за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві та за антисамодержавні поезії заарештований і засланий солдатом до Орської фортеці Оренбурзького окремого корпусу з царською резолюцією про заборону писати й малювати. в Орській кріпості — з польськими політичними засланцями І. Завадським, С. Крулікевичем, О. Фішером та ін. В Орську він порушив царську заборону писати. Свої нові твори він потай записував до саморобних “захалявних” зошитків.

Наприкінці 1849 — на початку 1850р. він переписав ці “невільницькі” поезії в саморобну книжечку, яка згодом дістала назву “Мала книжка”. В Орській кріпості поет написав 21 твір. У 1848р. на клопотання Шевченкових друзів його включили як художника до складу Аральської описової експедиції, очолюваної О. Бутаковим. З жовтня 1848р. до травня 1849 р. експедиція зимувала на острові Косарал. Під час зимівлі Шевченко багато малював і написав понад 70 поезій. З травня експедиція продовжувала дослідження Аральського моря, наприкінці вересня повернулася до Раїма, а звідти до Оренбурга. За проханням Бутакова Шевченка залишили в Оренбурзі опрацьовувати матеріали експедиції, де він написав 12 поезій.

23 квітня 1850 р. Шевченка заарештували за порушення царської заборони писати й малювати. Після слідства його перевели до Новопетровського укріплення на півострові Мангишлак, куди він прибув у середині жовтня 1850 р. Умови тут були жахливими. Навколо пустеля, пiсок i солона вода, до найближчого культурного центру тисячi кiлометрiв, дорiг жодних, клiмат такий шкiдли-вий, що солдатiв тут змiнювали через два роки. Шевченка ж протримали в цiй мертвiй глухоманi майже сiм рокiв. Тут, за розрахунком царських прислужникiв, поет повинен був загинути якщо не вiд хвороб, то вiд нудьги та безнадiï. Дня нагляду за ним було прикрiплено затурканого єфрейтора, котрий мав ходити за поетом як тiнь i стежити за тим, щоб Тарас Григорович не мiг нi писати, нi малювати. При найменшiй пiдозрi наглядач грубо обшукував поета. На муштру Шевченко мусив ходити навiть хворим, а хворiв вiн безперервно два роки - цингою та золотухою.

Тільки співчуття таких гуманних людей, як комендант укріплення А. Маєвський та його наступник І. Усков, дещо полегшувало становище безправного солдата-засланця. Після смерті Миколи І (лютий 1855 р.) друзі поета (Ф. Толстой та ін.) почали клопотатися про його звільнення. Та тільки 1 травня 1857 р. було дано офіційний дозвіл звільнити Шевченка з військової служби зі встановленням за ним нагляду й забороною жити в столицях. 2 серпня 1857 р. Шевченко виїхав із Новопетровського укріплення, маючи намір оселитися в Петербурзі.

У 1859 році Шевченко отримав дозвіл повернутися в Україну. Але за революційну агітацію серед селян його знову заарештували і звеліли виїхати до Петербурга. 4 вересня 1860 року Рада Академії мистецтв надала Шевченкові звання акадеціка-гравера. Цього ж року виходить нове видання «Кобзаря». Шевченко багато працює: пише вірші, створює нові гравюри, стежить за поширенням свого «Букваря», планує видання кількох підручників.

Заслання підірвало здоров'я Шевченка. На початку 1861р. він тяжко захворів і 10 березня помер. Незадовго до смерті написав останній вірш — “Чи не покинуть нам, небого”. У похороні поета брав участь чи не весь літературно-мистецький Петербург (зокрема, М. Некрасов, М. Михайлов, Ф. ДостоєвськийМ. Салтиков-ЩедрінМ. Лесков, М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш, Г. Честахівський). Похований був на Смоленському кладовищі. Через два місяці, виконуючи заповіт поета, друзі перевезли його прах на Україну і поховали на Чернечій (тепер Тарасова) горі біля Канева.