Література рідного краю

19 березня 2015 року – 85 років від дня народження української поетеси

Ліни Василівни Костенко

 

 

         Ліна Костенко була однією з перших і найпомітніших у плеяді молодих українських поетів-«шістдесятників», що на межі 50-60 років ХХ століття максимально критично висловлювалися щодо влади та тодішнього режиму. Поетичні книги авторки стали небуденними явищами сучасної української поезії і мали особливий вплив на її розвиток.

         Народилася майбутня поетеса 19 березня 1930 року в містечку Ржищів на Київщині в сім’ї вчителів. У 1936 році разом із родиною переїхала до Києва. Під час навчання у середній школі відвідувала літературну студію при журналі «Дніпро», який редагував Андрій Малишко. Потім вступила у Київський педагогічний інститут. Продовжила навчання у Московському літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила з відзнакою і повернулася до Києва.

         Перші вірші Ліни Костенко опубліковані у 1946 році. У студентські роки вони починають часто з’являтися у газетах, журналах і літературних альманахах. Після навчання виходять друком збірки «Проміння землі» (1957), «Вітрила» (1958), «Мандрівка серця» (1961), які мають великий успіх серед читачів.

         У радянські часи Ліна Василівна брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. У творчості поетеси наступає перерва, довжиною у шістнадцять років. Вірші поетеси публікували журнали у Чехословаччині, газети у Польщі, і лише зрідка – в Україні. Її поетичні твори виходили у «самвидаві». Знято з верстки збірки «Зоряний інтеґрал» та «Княжа гора».

         Наступні поезії Ліни Костенко – «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), а також історичний роман у віршах «Маруся Чурай» (1979, 1982), за який поетесі присуджено Державну премію України імені Тараса Шевченка у 1987 році. У тому ж році надруковано збірку «Сад нетанучих скульптур» та збірку віршів для дітей «Бузиновий цар».

         Потім був цикл віршів «Інкрустації», які раніше складали окремий розділ у книзі «Вибране» (1989). Сюди ввійшли і твори із неопублікованих раніше книг. Збірка була видана в Італії у 1994 році, їй присуджено премію Франческо Петрарки.

         У 2010 році була вдруге видана поема «Берестечко» (перша – у 1999 році), а також збірка «Гіацинтове сонце», впорядкована Ольгою Богомолець. У тому ж році вийшов перший роман Ліни Костенко – «Записки українського самашедшого». Цей твір викликав великий ажіотаж, і у січні 2011 року авторка вирушила у тур-презентацію свого роману. Презентації відбулися в Києві, Рівному та Харкові – і усюди були аншлаги.

         У лютому 2011 року вийшла поетична збірка Л. Костенко «Річка Геракліта», куди ввійшли раніше написані вірші та 50 нових поезій.

         Твори поетеси перекладені багатьма мовами світу. Сама вона також відома як перекладач польської лірики, зокрема поезій Марії Павліковської-Ясножевської.

         Ліна Василівна є авторкою кіносценаріїв «Перевірте свої годинники» (1963 рік, спільно з А. Добровольським) – про українських поетів, загиблих під час Другої світової війни. Фільм знятий у 1964 році, але на екрани не вийшов.

         Була заміжня двічі. Перший її чоловік – польський прозаїк Єжи-Ян Пахльовський (1930-2012), з яким познайомилася під час навчання у Москві. Другий – український кінознавець, заслужений діяч мистецтв України Василь Васильович Цвіркунов (1917-2000). Діти: дочка Оксана Єжи-Янівна Пахльовська – письменниця, культуролог, професор, та син Василь Васильович Цвіркунов-молодший – програміст.

         Живе та працює Ліна Костенко в Києві.

 

ТВОРИ

 

          Костенко Л. В. Берестечко : іст. роман / Л. В. Костенко ; авт. післямови І. Дзюба, В. Панченко; іл. С. Якутовича. – Київ : Либідь, 2010. – 232 с : іл.

          Костенко Л. В. Бузиновий цар : вірші / Л. В. Костенко. – Київ : Веселка, 1987. – 28 с. : іл.

          Костенко Л. В. Вибране / Л. В. Костенко ; худож. Є. І. Муштенко. – Київ : Дніпро, 1989. – 559 с. : портр.

          Костенко Л. В. Гіацинтове сонце : поезії / Л. В. Костенко ; упоряд., музика О. Богомолець ; малярство І. Марчука ; авт. ст. О. Пахльовська. – Київ : Либідь, 2010. – 168 с. : іл., ноти, портр. + 1 диск.

          Костенко Л. В. Записки українського самашедшого / Л. В. Костенко. – Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2011. – 416 с. – (Перлини сучасної літератури).

          Костенко Л. В. Мадонна Перехресть / Л. В. Костенко. – Київ : Либідь, 2012. – 110 с. : іл., фот.

          Костенко Л. В. Маруся Чурай : іст. роман у віршах / Л. В. Костенко ; худож. Н. Лопухова. – Київ : Веселка, 1990. – 159 с. : іл.

          Костенко Л. В. Річка Геракліта / Л. В. Костенко ; упоряд. та передм. О. Пахльовської ; худож. С. Якутович. – Київ : Либідь, 2011. – 288 с. : іл., портр.

          Костенко Л. В. Триста поезій : вибрані вірші / Л. В. Костенко ; упоряд. О. Пахльовська, І. Малкович. – Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2012. – 416 с. – (Українська Поетична Антологія).

          Ліна Костенко. Олександр Олесь. Василь Симоненко. Василь Стус : поезії / уклад. А. Я. Бельдій. – Київ : Наукова думка, 2002. – 272 с. : портр. – (Бібліотека школяра).

          Ліна Костенко. Поезія. Маруся Чурай : коротка біографія письменниці. Стислий переказ творів. Аналіз текстів. Тексти віршів. Зразки учнівських творів : посіб. для 11 кл. – Харків : Ранок, 2000. – 64 с. – (Літературна крамниця).

 

 ПРО ПОЕТЕСУ

          Брюховецький В. С. Ліна Костенко : нарис творчості / В. С. Брюховецький. – Київ : Дніпро, 1990. – 264 с.

          Дзюба І. М. Є поети для епох / І. М. Дзюба. – Київ : Либідь, 2011. – 208 с.

          Костенко Ліна Василівна // Усі письменники і народна творчість : довід. / Н. І. Черсунова, Р. Б. Шутько, О. В. Козир [та ін.]. – Київ, 2007-2008. – С. 156-160.

         Ліна Костенко // Дивосвіт «Веселки» : антол. л-ри для дітей та юнацтва : у 3 т. Т. 3 : українська література / упоряд. Б. Й. Чайковський. – Київ, 2005. – С. 50.

          Ліна Костенко // Живиця : хрестоматія укр. л-ри XX ст. : у 2 кн. Кн. 2 / за ред. М. М. Конончука. – Київ, 1998. – С. 387-390.

          Ліна Костенко // Література України : для дітей середнього шкільного віку / авт.-упоряд. В. М. Скляренко, Я. О. Батій. – Харків, 2006. – С. 255-256.

          Ліна Костенко // Рідне слово. Українська дитяча література : хрестоматія : у 2 кн. Кн. 2 / упоряд. З. Д. Варавкіна, А. І. Мовчун, М. Ф. Черній. – Київ, 1999. – С. 266-268.

          Ліна Костенко // Українська література : довід. для абітурієнтів та школярів / В. А. Мелешко [та ін.]. – Київ, 2012. – С. 440-441.

          Ліна Костенко // Усі українські письменники / упоряд. Ю. І. Хізова, В. В. Щоголева. – Харків, 2007. – С. 167-173.

          Нескорена: штрихи до життєвої і творчої біографії Ліни Костенко // Ліна Костенко : навчальний посіб.-хрестоматія / ідея, упоряд., інтерпретація творів Г. Клочека. – Кіровоград, 1999. – С. 3-22.

          Бакуменко О. «У майбутнього слух абсолютний…» : [про творчість Л. Костенко] / О. Бакуменко // Українська літературна газета. – 2010. – № 6. – С. 1, 6.

          Бондаренко С. Молодий прозаїк Ліна Костенко / С. Бондаренко // Літературна Україна. – 2010. – № 47, 23 груд. – С. 2, 5.

          Васюра А. Уславлені світом жінки / А. Васюра // Зарубіжна література в школі. – 2012. – № 8 (квітень). – С. 31-39.

          Іванченко М. Ушануймо свою берегиню! : [про Л. В. Костенко] / М. Іванченко // Літературна Україна. – 2011. – № 9, 3 берез. – С. 4.

          Кафка назавжди : Ліна Костенко як дзеркало українського дискурсу // Україна молода. – 2011. – 23 берез. – С. 13.

          Клименко В. Ліна, принцеса воїнів : сьогодні виповнюється 80 років Ліні Костенко / В. Клименко // Україна молода. – 2010. – 19 берез. – С. 20-21.

          Матвієнко А. Ліну Костенко вшанували за гуманізм / А. Матвієнко // Літературна Україна. – 2013. – № 48, 12 груд. – С. 3.

          Михайло Наєнко: «Поразка – це наука. Ніяка перемога так не вчить…» : 19 березня 1930 року народилася Ліна Костенко // Журавлик. – 2009. – № 3. – С. 8.

          Невмержицька Н. М. Жінки в історії України : [із збірки «Книга творить людину»] / Національна бібліотека України для дітей / Н. М. Невмержицька // Шкільна бібліотека. – 2012. – № 5. – С. 34-36.

          Презентація життя : [ювілей Ліни Костенко] // Культура і життя. – 2010. – № 10-11. – С. 11-20.

         Тарнашинська Л. Мнемонічне коло у структурі художньої свідомості: метаморфози пам’яті : (літературознавчо-філософський зріз поетики Ліни Костенко) / Л. Тарнашинська // Слово і час. – 2010. – № 3. – С. 51-67.

 

 WEB-БІБЛІОГРАФІЯ

          Костенко Ліна : біографія [Електронний ресурс] // Клуб поезії : [веб-сайт]. – Режим доступу : http://www.poetryclub.com.ua/metrs.php?id=36&type=biogr. – Заголовок з екрану.

          Костенко Ліна Василівна [Електронний ресурс] // Вікіпедія : [веб-сайт]. – Режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki/Костенко_Ліна_Василівна. – Заголовок з екрану.

          Ліна Костенко : біографічна довідка [Електронний ресурс] // Поетика : бібліотека української поезії : [веб-сайт]. – Режим доступу : http://poetry.uazone.net/default/pages.phtml?place=kostenko&page=bio&alist=skip. – Заголовок з екрану.

          Ліна Костенко : біографія [Електронний ресурс] // Українська література : електронна бібліотека : [веб-сайт]. – Режим доступу : http://ukrclassic.com.ua/katalog/k/kostenko-lina/274-kostenko-lina-biografiya. – Заголовок з екрану.

          Ліна Костенко [Електронний ресурс] // Українська література : [веб-сайт]. – Режим доступу : http://www.ukrlit.vn.ua/biography/kostenko1.html. – Заголовок з екрану.

 

 

20 лютого 2015 року – 110 років від дня народження 

українського письменника, журналіста

 

Уласа Олексійовича Самчука

 

       Народився Улас Олексійович Самчук 20 лютого 1905 року в багатодітній селянській родині у селі Дермань (Рівненська область). Початкову освіту здобув у сільській школі, далі навчався в Кременецькій гімназії, де й виявилися його літературні зацікавлення.1927 року Улас Самчук нелегально перейшов через кордон до Німеччини. Згодом вступив до Бреславського університету, але невдовзі переїхав до Чехословаччини й навчався в Українському Вільному Університеті у Празі. Але жодного вищого навчального закладу він так і не зміг закінчити. Він бездоганно володів німецькою, польською, чеською, російською, французькою мовами. Українська Прага 1920-30-х рр. жила бурхливим науковим та культурно-мистецьким життям. До безпосереднього оточення, яке торило «його Прагу», Улас Самчук відносив Олександра Олеся, Спиридона Черкасенка, Олексу Стефановича, Оксану Лятуринську, Олега Ольжича і багато інших молодих митців.

       У Празі Улас Самчук належав до Студентської академічної громади. «Нас було кілька сотень з загальної кількатисячної української колонії, ми були поколінням Крут, Базару, Четвертого Універсалу…». У 1937 році з ініціативи Євгена Коновальця була створена культурна референтура проводу українських націоналістів на чолі з Олегом Ольжичем. Секцією митців, письменників і журналістів головував У. Самчук. Усе свідоме життя письменник ставив перед собою завдання бути літописцем українського народу, того часу, який сам бачив, переживав. З 1938 року Улас Самчук почав працювати як публіцист. Завдяки йому світ дізнався про героїчну боротьбу українців Закарпаття за незалежну українську державу.

       У 1939 році, після розгрому Карпатської Січі, молодий публіцист повертається до Праги. Звідти у 1940 році переїжджає до Кракова а у липні 1941 року в складі однієї з похідних груп ОУН повернувся на Волинь (до Рівного), де був редактором газети «Волинь» до 1943 року.

       В 1944-48 роках У. Самчук жив у Німеччині, був одним із засновників і головою літературної організації МУР (Мистецький український рух). «Ось моя власна історія, — писав він 1 серпня 1945 р. Маю сорок років життя. Народився під час війни, виріс під час війни, зрів під час війни. Одинадцять років війни, п’ятнадцять років вигнання, чотирнадцять миру. Польська, німецька, мадярська в’язниці. Тричі нелегальний перехід кордонів. Свідок двох найбільших воєн в історії світу. Царі, королі, імператори, президенти, диктатори. Муссоліні, Гітлер, Сталін. Голод 1932-33, концентраційні табори…».

       Друкуватись почав рано. Перше оповідання «На старих стежках» опублікував 1926 року. В 30-их роках з’явилися повість «Марія» (1933), трилогія «Волинь»(1932-37рр). У 1948 році Улас Самчук переїхав до Канади в місто Торонто, де активно співпрацював з Інститутом дослідів Волині, з товариством «Волинь» у Вінніпезі. Тут з’явилися роман «Юність Василя Шеремета» (1946-1947рр), незакінчена трилогія «Ост» (1947), книги спогадів і репортажів «Чого не гоїть вогонь?» (1959), «На твердій землі» (1967), «На білому коні»(1955) та інші.

       Помер Улас Самчук 9 липня 1987 року в Торонто.

       20 лютого 2005 року в місті Рівне на Театральній площі, до 100-річчя від дня народження, встановлено пам’ятник видатному українському письменнику, публіцисту, громадському діячеві. Тут також діє Літературний музей письменника.

       В місті Луцьку на честь У. Самчука перейменовано вулицю де встановлено пам’ятну дошку.

 

 ТВОРИ

 

 Cамчук У. Вибрані твори / У. Самчук. – Харків : Ранок, 2009. – 240 с.

 Самчук У. Волинь : роман в 3 ч. Т. 1 / У. Самчук. – Київ : Київська правда, 2005. – 583 с.

 Самчук У. Марія ; Куди тече та річка / У. Самчук. – Київ : Наукова думка, 2005. – 416 с . – (Бібліотека школяра).

 Самчук У. Марія : повість / У. Самчук. – Київ : Знання, 2013. – 176 с. – (Класна література).

 Самчук У. На білому коні. На коні вороному / У. Самчук. – 1-е вид. – Київ : Україн. прес-група, 2012. – 71 с. – (Бібліотека газети «День». Україна Incognita).

 Самчук У. Чого не гоїть огонь : роман / У. О. Самчук. – Київ : Укр. письменник, 1994. – 233 с.

 

ПРО ПИСЬМЕННИКА

 

 Бернадська Н. І. Роман «Марія» У. Самчука / Н. І. Бернадська // Українська література ХХ століття. – Київ, 2004. – С. 111-115.

 Жулинський М. Улас Самчук / М. Жулинський // Жулинський М. Слово і доля : навч. посіб. – Київ, 2006. – С. 490-511.

 Оліфіренко С. Самчук Улас / С. Оліфіренко, В. Оліфіренко, Л. Оліфіренко // Оліфіренко С. М. Універсальний літературний словник-довідник. – Донецьк, 2008. – С. 315-316.

 Пінчук С. Улас Самчук / С. Пінчук // Гроно знедолених співців. – Київ, 1997. – С. 203-211.

 Улас Самчук // Історія української літератури ХХ ст. У 2-х кн. Кн. 2. ч 1 / за ред. В. Г. Дончика. – Київ, 1994. – С. 239-244.

 Улас Самчук // Українська література : довід. для абітурієнтів та школярів / В. А. Мелешко [та ін. ]. – Київ, 2012. – С. 520-521.

 Улас Самчук // Українське слово : хрестоматія укр. літ. та літературної критики ХХ ст. Кн. 3 / В. Яременко. – Київ, 2001. – С. 169.

 Фасоля А. М. З духовної спадщини Уласа Самчука / А. М. Фасоля // Фасоля А. М. Великий учитель свого народу. Вивчення творчості Уласа Самчука в середній школі. – Тернопіль, 2000. – С. 83-85.

 Філософ П. Урок Уласа Самчука / П. Філософ // Україна. Духовні острови. – Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2008. – С. 178-184.

 Голодна М. Дві любові Уласа Самчука / М. Голодна // Сім’я і дім. – 2014. – 8-14 трав. – С. 11.

 Кіндратів О. М. Літературними стежками Уласа Самчука / О. М. Кіндратів // Шкільна бібліотека. – 2013. – № 1-2. – С. 29-30.

 Лемешко Н. В. Улас Самчук : літературна вікторина до 105-ї річниці від дня народження письменника / Н. В. Лемешко // Шкільна бібліотека. – 2010. – № 1. – С. 117-118.

 Мовчан Р. Привид реалізму, або проза Уласа Самчука на перетині національної традиції та модернізму / Р. Мовчан // Українська мова і література в середніх школах. – 2005. – № 3. – С. 108-115.

 Мухіна Ю. В. Чорна сповідь твоя, Україно : (роман Уласа Самчука “Марія”. Тема голодомору 1932-1933 рр.) / Ю. В. Мухіна // Все для вчителя. – 2009. – № 23-24. – С. 67-70.

 Нагорна І. Припізніла зустріч / І. Нагорна // Літературна Україна. – 2012. – 15 берез. – С. 14.

 Нагорна І. Улас Самчук: свіча пам’яті / І. Нагорна // Літературна Україна. – 2011. – 23 черв. – С. 1, 11.

 Пресіч О. Пошук нового героя у “канадському” романі Уласа Самчука “На твердій землі” / О. Пресіч // Укр. мова й літ. в середніх шк. гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2011. – № 6. – С. 82-87.

 Рибенко Л. Та не такі ми! / Л. Рибенко // Літературна Україна. – 2011. – 10 листоп. – С. 11.

 Руснак І. Поетика інтелектуальної драми Уласа Самчука / І. Руснак // Слово і час. – 2010. – № 6. – С. 43-50.

 Сідько Н. “Таємниці письменницьких шухляд” / Н. Сідько // Науковий світ. – 2011. – № 2. – С. 17-19.

 Хопта С. Гомер української літератури ХХ століття / С. Хопта // Дніпро. – 2010. – № 2. – С. 131-133.

 Цибуковська М. Художній світ оповідання “Помстився” Уласа Самчука / М. Цибуковська // Слово і час. – 2010. – № 6. – С. 35-42.

 Ялфімова О. Астрологія українських письменників / О. Ялфімова // Дніпро. – 2010. – № 2. – С. 130.

 

 WEB-БІБЛІОГРАФІЯ

 

 Самчук Улас Олексійович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : [веб-сайт]. – Режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki. – Заголовок з екрану.

 Біографія : Улас Самчук [Електронний ресурс] // Parta.ua : [веб-сайт]. – Режим доступу : http://www.parta.com.ua/ukr/stories/writers/33/. – Заголовок з екрану.

 Самчук Улас – життєвий та творчий шлях [Електонний ресурс] // Бібліотека школяра : [веб-сайт]. – Режим доступу :  http://www.ukrtvory.com.ua/samc.html. – Заголовок з екрану.

 Улас Самчук [Електронний ресурс] // Українська література : [веб-сайт].– Режим доступу : http://www.ukrlit.vn.ua/biography/ulas.html. – Заголовок з екрану.

 

 

30 січня 2015 року – 85 років від дня народження українського письменника, журналіста, класика сучасної української дитячої літератури

 

Всеволода Зіновійовича Нестайка

 

       Всеволод Нестайко – легендарний письменник, класик сучасної української літератури, чиї твори для дітей увійшли до золотого фонду дитячої літератури.

       Народився 30 січня 1930 року у містечку Бердичеві на Житомирщині в учительській сім’ї. Згодом родина переселилася до Києва. Про своє дитинство письменник розповідає: «…Я чомусь згадую самотність. Так уже склалося».

       Всеволод дуже рано втратив батька. До війни встиг закінчити чотири класи. Після визволення столиці України продовжив перерване війною навчання в школі, проштудіював самостійно дев’ятий клас, склав екстерном екзамени і закінчив школу зі срібною медаллю. 1947 року вступив на слов’янське відділення філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка.

       Під час навчання в університеті В. Нестайко працював літконсультантом в журналі «Дніпро», пізніше – літредактором у журналі «Барвінок». Здобувши диплом, продовжував працювати в журналі, згодом – редактором у видавництві «Молодь», понад тридцять років присвятив видавництву дитячої літератури «Веселка».

       На початку п’ятдесятих років Всеволод Нестайко виступав з оповіданнями для дітей в журналах «Барвінок» та «Піонерія». Він є автором збірок оповідань «Шурка і Шурко» (1956), «Це було в Києві» (1957); повістей «В Країні Сонячних Зайчиків» (1959), «Пригоди Робінзона Кукурузо (1964), «Таємниця трьох невідомих» (1970), «Тореадори з Васюківки» (1973), «Одиниця з обманом» (1976), «Пригоди Грицька Половинки» (1978), «Пригоди журавлика» (1979), «Незвичайні пригоди у лісовій школі» (1981), «Чудеса в Гарбузянах» (1984), «П’ятірка з хвостиком» (1985), «Скринька з секретом» (1987), збірки казок «Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків» 1988), збірки детективів «Таємничий голос за спиною» 1990); п’єс «Марсіанський жених» (1968), «Робінзон Кукурузо» (1970), «Вітька Магеллан» (1975), «Пересадка серця» (1983), збірки п’єс «Слідство триває» (1989) та інших.

       Розповідаючи про своє бажання стати дитячим письменником, Всеволод Нестайко зазначав: «Всі болі розтоптаного війною мого дитинства викликали жагуче бажання знову повернутися в те дитинство і спробувати пережити його по-іншому, по-новому, не так, як жилося, а так, як мріялося, – сонячно, весело, цікаво, з пригодами не трагічними, а комічними, радісними, щасливими».

       Книги відомого письменника перекладено двадцятьма мовами, в тому числі англійською, німецькою, французькою, іспанською, арабською, бенгалі, угорською, румунською, болгарською, словацькою та ін. Російською мовою його книги виходили тринадцять разів. За творами Всеволода Нестайка поставлено фільми, які отримали міжнародні нагороди: телефільм «Тореадори з Васюківки» одержав на міжнародному фестивалі в Мюнхені Гран-прі (1968), на Міжнародному фестивалі в Алегзандрії (Австралія) – головну премію (1969). Його замовили загалом 72 країни світу. На жаль, в Україні на телеекранах фільм не з’явився. Чиновники від культури знайшли в ньому наклеп на радянську дійсність, а героїв визнали «нетиповими піонерами». Кінофільм «Одиниця з обманом» премійовано на Всесоюзному кінофестивалі у Києві (1984), відзначено спеціальним призом на міжнародному кінофестивалі у Габрово (Болгарія, 1985).

       Всеволод Нестайко – лауреат премії імені Миколи Трублаїні (за повість-казку «Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків»), премії імені Олександра Копиленка (за казку «Пригоди їжачка Колька Колючки та його вірного друга і однокласника зайчика Косі Вуханя»). На першому Всесоюзному конкурсі на кращу книгу для дітей за повість в оповіданнях «П’ятірка з хвостиком» він був удостоєний другої премії. За повість-казку «Незвичайні пригоди у лісовій школі» Всеволод Нестайко був удостоєний у 1982 році премії ім. Лесі Українки. А трилогію «Тореадори з Васюківки» 1979 року внесено до Особливо почесного списку Андерсена як один із найвидатніших творів світової літератури для дітей. 2012 року отримав відзнака «Золотий письменник України».

       У місті Дружківка з 2004 року працює дитяча бібліотека імені В. З. Нестайка.

       Письменник проживав у Києві на Печерську. В останні роки життя В. Нестайко відійшов від активної письменницької діяльності. Останній за ліком твір побачив світ у 2009-ому році і називався «Найновіші пригоди Косі Вуханя та Колька Колючки».

       Помер Всеволод Зіновійович Нестайко 16 серпня 2014 року.

 

 ТВОРИ

 

 Нестайко В. З. В країні Місячних Зайчиків : казкові повісті / В. З. Нестайко. – Київ : Країна Мрій, 2014. – 71 с. : іл.

Нестайко В. З. В країні Сонячних Зайчиків : казкова повість / В. З. Нестайко. – Київ : Країна Мрій, 2014. – 110 с. : іл.

 Нестайко В. З. Дивовижні пригоди в лісовій школі : Загадковий Яшка. Сонячний зайчик і Сонячний вовк / В. З. Нестайко. – Харків : Школа, 2009. – 128 с. : іл.

 Нестайко В. З. Дивовижні пригоди в лісовій школі : Секрет Васі Кицина. Енелолик, Уфа і Жахоб’як / В. З. Нестайко. – Харків : Школа, 2008. – 128 с : іл.

 Нестайко В. З. Дивовижні пригоди в лісовій школі : Сонце серед ночі. Пригоди в Павутинії / В. З. Нестайко. – Харків : Школа, 2008. – 206 с. : іл.

 Нестайко В. З. Дивовижні пригоди в лісовій школі : Таємний агент Порча і козак Морозенко / В. З. Нестайко. – Харків : Школа, 2009. – 128 с. : іл.

 Нестайко В. З. Дивовижні пригоди незвичайної принцеси : повість-казка / В. З. Нестайко. – Київ : Країна мрій, 2010. – 48 с. : іл.

 Нестайко В. З. Загадка старого клоуна : повість / В. З. Нестайко. – Київ : Країна Мрій, 2010. – 269 с. : іл. – (Улюблені книжки) (Найкращі твори Всеволода Нестайка).

 Нестайко В. З. Казкові пригоди і таємниці : повісті-казки / В. З. Нестайко. – Київ ; Тернопіль : Веселка : Навчальна книга – Богдан, 2003. – 447 с. : іл.

 Нестайко В. З. Ковалі щастя. Старовинне дзеркало : казкові оповідання / В. З. Нестайко. – Харків : Белкар-книга, 2010. – 48 с. : іл. – (Промінець).

 Нестайко В. З. Космонавти з нашого будинку : повість і оповідання / В. З. Нестайко. – 2-ге вид., перероб. – Київ : Країна мрій, 2011. – 352 с. : іл.

 Нестайко В. З. Космо-Натка : оповідання / В. З. Нестайко. – Київ : Дитвидав, 1963. – 134 с. : іл.

Нестайко В. З. Найновіші пригоди їжачка Колька Колючки та зайчика Косі Вуханя / В. З. Нестайко. – Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2009. – 160 с. : іл.

 Нестайко В. З. Незвичайні пригоди в лісовій школі : повість-казка / В. З. Нестайко. – Київ ; Чернівці : Веселка : Букрек, 2010. – 192 с. : іл.

 Нестайко В. З. Незнайомка з країни Сонячних Зайчиків : казкова повість / В. З. Нестайко. – Київ : Країна Мрій, 2014. – 110 с. : іл.

 Нестайко В. З. Неймовірні детективи / В. З. Нестайко. – Київ : Країна Мрій, 2010. – 397 с. : іл. – (Найкращі твори Всеволода Нестайка).

 Нестайко В. З. Одиниця з обманом ; П’ятірка з хвостиком ; Супер «Б» з «фрикадельками» / В. З. Нестайко. – Харків : Белкар-книга, 2013. – 416 с. : іл. – (Скарбничка школяра).

 Нестайко В. З. Олексій, Веселесик і Жар-птиця / В. З. Нестайко. – Київ : Майстер-клас, 2012. – 64 с. : іл. – (Рекомендуємо прочитати).

 Нестайко В. З. Пригода в кукурудзі : оповідання / В. З. Нестайко. – Київ : Країна Мрій, 2010. – 205 с. : іл. – (Улюблені книжки) (Найкращі твори Всеволода Нестайка).

 Нестайко В. З. Пригоди близнят-козенят ; Пошукове бюро знахідок «Кузя, Зюзя і компанія» : казкові повісті / В. З. Нестайко. – Київ : Країна Мрій, 2014. – 95 с. : іл.

 Нестайко В. З. Пригоди журавлика : казкова повість / В. З. Нестайко. – Київ : Країна Мрій, 2014. – 93 с. : іл.

 Нестайко В. З. П’ятірка з хвостиком : дилогія в оповіданнях про два класи / В. З. Нестайко. – Київ : Веселка, 1985. – 174 с. : іл.

 Нестайко В. З. Скринька з секретом / В. З. Нестайко. – Київ : АВДІ, 2009. – 27 с. : іл. – (Читаю сам. 2).

 Нестайко В. З. Слідство триває : драм. детективи / В. З. Нестайко. – Київ : Веселка, 1989. – 252 с. : іл.

 Нестайко В. З. Супер «Б» з «фрикадельками» : повісті / В. З. Нестайко. – Київ : Країна Мрій, 2011. – 285 с. : іл. – (Найкращі твори Всеволода Нестайка).

 Нестайко В. З. Таємниця Віті Зайчика ; Пригоди Грицька Половинки : повісті / В. З. Нестайко. – Харків : Белкар-книга, 2007. – 287 с. : іл. –(Скарбничка школяра).

 Нестайко В. З. Таємниця трьох невідомих : повість / В. З. Нестайко. – Київ : Веселка, 1970. – 248 с. : іл.

 Нестайко В. З. Тореадори з Васюківки : трилогія про пригоди двох друзів : нова авт. ред., з новими епізодами / В. З. Нестайко. – Вид. 21-е. – Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2014. – 542 с. : іл. – (Найкращий український дитячий роман).

 Нестайко В. З. Чарівний талісман : повісті / В. З. Нестайко. – Київ : Країна Мрій, 2010. – 285 с. : іл. – (Найкращі твори Всеволода Нестайка).

 Нестайко В. З. Чарівні окуляри : правдиво-фантастична повість про надзвичайні пригоди київських школярів / В. З. Нестайко. – Київ : Країна мрій, 2012. – 192 с. : іл. – (Найкращі твори Всеволода Нестайка).

 Нестайко В. З. Чорлі : повість-казка / В. З. Нестайко. – Київ : Майстер-клас, 2012. – 64 с. : іл.

 Нестайко В. З. Чудеса в Гарбузянах : повість про справжні і разом з тим дивовижні пригоди трьох друзів / В. З. Нестайко. – Київ : Веселка, 1984. –159 с. : іл.

 

 ПРО ПИСЬМЕННИКА

 

Більчук М. Всеволод Нестайко / М. Більчук // Більчук М. Українські та зарубіжні письменники : розповіді про життя і творчість. – Тернопіль, 2007. – С. 107-109.

 Всеволод Нестайко // Веселка : антол. укр. радянської художньої літ. для дітей : в 3 т. Т. 2 / упоряд. І. П. Соболь, Б. Й. Чайковський. – Київ, 1960. – С. 145-146.

 Всеволод Нестайко // Літературна Україна : для дітей середнього шкільного віку / авт.-упоряд. В. М. Скляренко, Я. О. Батій. – Харків, 2006. – С. 260.

 Всеволод Нестайко // Рідне слово : укр. дит. літ. : хрестоматія : у 2 кн. Кн. 2. – Київ, 1999. – С. 397-399.

 Всеволод Нестайко // Українська література : довід. для абітурієнтів та школярів / В. А. Мелешко [та ін.]. – К. : Літера, 2012. – С. 502.

 Всеволод Нестайко // Українська література для дітей : хрестоматія / упоряд. О. О. Гарачковська. – Київ : Академія, 2011. – С. 472.

 Всеволод Нестайко // Усі українські письменники / упоряд. Ю. І. Хізова, В. В. Щоголева. – Харків, 2007. – С. 279-280.

 Всеволод Нестайко // Дивосвіт «Веселки» : антол. л-ри для дітей та юнацтва : в 3 т. Т. 3 : українська література / упоряд. Б. Й. Чайковський. – Київ, 2005. – С. 33-34.

 Кодлюк Я. Всеволод Нестайко / Я. Кодлюк // Розповіді про письменників : посіб. для вчителя початкових кл. / Я. Кодлюк. – 3-тє вид. – Тернопіль, 2003. – С. 61-62.

 Костецький А. Г. Бо в дитинстві був рудий… : Всеволод Нестайко / А. Г. Костецький // Костецький А. Г. Пригоди славнозвісних книг. – Київ, 2005. – С. 69-80.

 Нестайко Всеволод // Усі письменники і народна творчість : довід. / Н. І. Черсунова, Р. Б. Шутько, О. В. Козир [та ін.]. – Київ, 2007-2008. – С. 211-212.

 Нестайко Всеволод Зіновійович // Письменники Радянської України : бібліогр. довід. / авт.-упор. В. К. Коваль, В. П. Павловська. – Київ, 1981. – С. 190.

 Оліфіренко С. Нестайко Всеволод / С. Оліфіренко, В. Оліфіренко, Л. Оліфіренко // Оліфіренко С. Універсальний літературний словник-довідник. – Донецьк, 2008. – С. 251.

 Боровець М. В гостях у сивочолого ровесника / М. Боровець // Однокласник. – 2011. – № 1. – С. 17.

 Всеволод Нестайко // Культура і життя. – 2014. – № 34 серп. – С. 23.

 Всеволод Нестайко // Літературна Україна. – 2014. – № 31, 21 серп. – С. 11.

 Всеволод Нестайко // Українська літературна газета. – 2014. – № 17, 29 серп. – С. 2.

 Всеволод Нестайко: «Я все життя писав саме для дітей – писав з любов’ю, болем і тривогою» : бібліографічний нарис : [із збірки «Книга творить людину»] / Національна бібліотека України для дітей ; авт.-уклад. Н. Гажаман, Н. Марченко // Шкільна бібліотека. – 2012. – № 1. – С. 40-57.

 Клименко В. Той, хто не забув дитинство / В. Клименко // Україна молода. – 2010. – 29 січ. – С. 8.

 Країни Дитинства Всеволода Нестайка // Шкільна бібліотека. – 2009. –№ 12. – С. 66-67.

 Тарахан М. «Усі ми любимо Нестайка!» / М. Тарахан // Веселочка. –2010. – № 1. – С. 17.

 

WEB-БІБЛІОГРАФІЯ

 

 Всеволод Нестайко [Електрониий ресурс] // Бібліотека української літератури: [веб-сайт]. — Режим доступу: http://www.ukrlib.com.ua/encycl/child/printout.php?number=3. — Назва з екрану.

Всеволод Нестайко [Електронний ресурс] // Видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»: [веб-сайт]. — Режим доступу : http://www.ababahalamaha.com.ua/uk/Всеволод_Нестайко. — Назва з екрану.

Всеволод Нестайко [Електронний ресурс] // Українська література : [веб-сайт]. – Режим доступу : http://www.ukrlit.vn.ua/biography/nestayko1.html. – Заголовок з екрану.

Нестайко Всеволод Зіновійович: біогр. відомості [Електронний ресурс] // Вікіпедія: [веб-сайт]. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Нестайко_Всеволод_Зіновійович .— Заголовок з екрану.

 

 

3 травня 2015 року – 120 років від дня народження українського письменника

Тодося Степановича Осьмачки

 

Народився 3 травня 1895 року в с. Куцівка на Черкащинів в родині селянина, який працював у маєтку поміщика Терещенка, самотужки здобув фах і славу хорошого ветеринара.

 Тодось здобув середню освіту. Писати розпочав ще в школі. Працював учителем у народних школах. Під час Першої світової війни за поему «Думи солдата» був відданий під військово-політичний суд. Але революція внесла свої корективи. З 1920 року – він інструктор з підготовки робітників освіти в Кременчуку. Навчається в Київському інституті народної освіти. У студентські роки почалася його участь у літературному житті країни. Спершу був членом Асоціації Письменників (АСПИС), яку очолював Микола Зеров, а потім «Ланки» (МАРС), до якої входили Г. Косинка (найближчий товариш Осьмачки), Б. Антоненко-Давидович, Є. Плужник, В. Підмогильний.

 Перша збірка поезій Т. Осьмачки «Круча» з’явилася друком 1922 року. 1925 року виходить друга книжка поезій – «Скитські вогні», яку можна назвати гімном українському степові.

 У 30-х рр. з початком сталінських репресій намагався перейти західний кордон, але був спійманий, відсидів у Бутирці, Лук’янівській в’язниці, проходив курс примусового лікування в Кирилівській психіатричній лікарні, звідки втік і переховувався в рідному селі.

 Останньою книгою Т. Осьмачки, яка була надрукована в Україні, була збірка поезій «Клекіт» (1929).

 Т. Осьмачка серйозно займався перекладацькою діяльністю. Наполегливо вивчав англійську мову і вже в 1930 році переклав Шекспірового «Макбета», а в п’ятдесяті роки завершив переклад «Генріха IV».

 У 1942 р. переїхав до Львова. 1944 року Т. Осьмачка, як і У. Самчук змушений був емігрувати на Захід. Спочатку він поселився в Німеччині, разом з У. Самчуком брав участь у розбудові нової емігрантської, літературної організації МУР (Мистецький український рух).

 Теодосій Степанович Осьмачка — автор збірок «Сучасникам» (1943), поеми «Поет» (1947,1954), «Китиці часу» (1953), «Із-під світу» (1954), трьох повістей: «Старший боярин» (1946), «План до двору» (1951), «Ротонда душогубців» (1956).

 З Німеччини письменник переїхав до США, жив деякий час у Канаді, бував у Франції, мандрував Югославією. Влітку 1961 році на одній із вулиць Мюнхена впав від нервового паралічу. Стараннями друзів його літаком перевозять до США і кладуть на лікування в психіатричну лікарню поблизу Нью-Йорка. Та вийти з госпіталю хворому письменнику, який вимріював нову збірку поезій і афоризмів «Людина між свідомістю і природою», не судилося.

 7 вересня 1962 року на 67 році життя Тодось Осьмачка помер. Його поховали на українському цвинтарі в містечку Саут-Баунд-Брук штату Нью-Джерсі, США.

 У рідному селі одна з вулиць названа ім’ям Осмачки, також встановлено меморіальну дошку. Засновано благодійний Фонд «Тодось Осьмчака», який проводить лірично-поетичні толоки «Хата Осьмачки». 2013 року засновано Премію імені Тодося Осьмачки, першим лауреатом якої став Мирослав Дочинець.

 

 ТВОРИ

 

 Осьмачка Т. Поезії / Т. Осьмачка ; упоряд. Л. Р. Світайло. – К. : Радянський письменник, 1991. – 251 с. : портр. – (Бібліотека поета).

 Осьмачка Т. Поезії. Повісті : Старший боярин ; Ротонда душогубців / Т. Осьмачка. – Київ : Наукова думка, 2002. – 421 с. : іл. – (Бібліотека школяра).

 Осьмачка Т. Ротонда душогубців : оповідання / Т. Осьмачка. – Київ : Український письменник, 2008. – 287 с.

 Осьмачка Т. Старший боярин / Т. Осьмачка, В. Підмогильний, Стрілець. – Харків : Фоліо, 2013. – 348 с. – (Шкільна бібліотека української та світової літератури).

 Осьмачка Т. С. Старший боярин : повісті / Т. С. Осьмачка. – Львів : Червона калина, 1998. – 560 с.

 

 ПРО ПИСЬМЕННИКА

 

 Більчук М. Тодось Осьмачка / М. Більчук // Більчук М. Українські та зарубіжні письменники : розповіді про життя і творчість. – Тернопіль, 2007. – С. 117-118.

 Жулинський М. Тодось Осьмачка / М. Жулинський // Жулинський Т. слово і доля : навчальний посібн. – Київ, 2006. – С. 416-426.

 Кодлюк Я. П. Тодось осьмачка / Я. П. Кодлюк, Г. С. Одинцова // Кодлюк Я. П. Сто двадцять розповідей про письменників : довід. для вчителів початкових класів. – Київ, 2006. – 102-104.

 Осьмачка Тодось Степанович // Усі письменники і народна творчість : довід. / Н. І. Черсунова, Р. Б. Шутько, О. В. Козир [та ін.]. – Київ, 2007-2008. – С. 230-233.

 Тодось Осьмачка // Дивосвіт «Веселки» : антол. л-ри для дітей та юнацтва : у 3 т. Т. 1 : українська література / упоряд. Б. Й. Чайковський. – Київ, 2005. – С. 622.

 Тодось Осьмачка // Живиця : хрестоматія укр. л-ри XX ст. : у 2 кн. Кн. 1 / за ред. М. М. Конончука. – Київ, 1998. – С. 543-547.

 Тодось Осьмачка // Література України : для дітей середнього шкільного віку / авт.-упоряд. В. М. Скляренко, Я. О. Батій. – Харків, 2006. – С. 213-215.

 Тодось Осьмачка // Українське слово : у 4 кн. Кн. 2 : культурно-історична епоха модернізму : хрестоматія укр. л-ри та літ. критики ХХ ст. / упоряд. В. Яременко. – К., 2001. – С. 372.

 Тодось Осьмачка // Усі українські письменники / упоряд. Ю. І. Хізова, В. В. Щоголева. – Харків, 2007. – С. 346-350.

 Бондаренко С. Що єднає Осьмачку і Яцика? / С. Бондаренко // Літературна Україна. – 2011. – № 35, 15 верес. – С. 6.

 Зборовська Н. Від “старшого боярина” до “нареченого” : психосоціальна проблематика повістей Тодося Осьмачки / Н. Зборовська // Дивослово. – 2010. – № 5. – С. 50-54.

 Козак С. Тодось Осьмачка / С. Козак // Літературна Україна. – 2012. – № 31, 16 серп. – С. 10-11.

 Лемешко Н. В. Тодось Осьмачка : 3 травня виповнюється 115 років від дня народження письменника : [літературна вікторина] / Н. В. Лемешко // Шкільна бібліотека. – 2010. – № 4. – С. 134-136.

 Матвієнко М. “Вічний мандрівник” Тодось Осьмачка / М. Матвієнко // Літературна Україна. – 2013. – № 34, 5 верес. – С. 2.

 Соболевська С. Яскравий еталон : [Михайло Слабошпицький] / С. Соболевська Світлана // Літературна Україна. – 2011. – № 27, 21 лип. – С. 2.

 

WEB-БІБЛІОГРАФІЯ

 

Осьмачка Теодосій Степанович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : [веб-сайт]. – Режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki/Осьмачка_Теодосій_Степанович. — Назва з екрану.

 Тодось Осьмачка: життя і творчість [Електронний ресурс] // Бібліотека школяра : [веб-сайт]. – Режим доступу : http://www.ukrtvory.com.ua/11tu46.html. — Назва з екрану.

 Осьмачка Теодосій Степанович [Електронний ресурс] // УкрЛіб : [веб-сайт]. – Режим доступу : http://www.ukrlib.com.ua/bio/printout.php?id=238. — Назва з екрану.

 Тодось Осьмачка [Електронний ресурс] // Українська література : [веб-сайт]. – Режим доступу : http://www.ukrlit.vn.ua/info/xx/uj0ys.html. — Назва з екрану.

 

 

Література рідного краю

Літературна Харківщина представлена багатьма іменами наших славетних земляків.

Запрошуємо Вас доторкнутися до їхньої творчої спадщини.

 

 

Описание: http://school62.klasna.com/uploads/editor/10/5185/sitepage_163/image/zustr_ch_z_pism_kraush_010.jpgКрауш Борис Павлович

 

 

 

 

Народився 29 липня 1943 р. у місті Харкові. У Національний союз письменників України прийнятий у 1996 р. за збірку казок "Слобожанські казки", виданий центром Леся Курбаса у 1993 р. Прозаїк.

 

З 1993 р. було написано наступні твори:

"Последний белый" (фантастична повість)

"Черная земля" (фантастична повість)

"Слобожанские сказки"

"Сказки Слобожанщины"

"Огненно-лучистая" (казкова повість)

"Бабушкин клубочек" (збірка казок)

"Цвет папоротника" (казкова повість)

"Принцесса Гая" (збірка казок)

"Украинский веночек" (збірка легенд)

 

 

 

Описание: http://school62.klasna.com/uploads/editor/10/5185/sitepage_163/image/tretyakov_robert_stepanovich.jpg

Третьяков Роберт Степанович

 

Роберт Третьяков родился в семье военнослужащего. Русский. С 1944 года жил в Украини.1958 году закончил факультет журналистики Киевского университету.Працював в Харькове в газетах «Ленинская смена», «Вечерний Харьков», заведовал отделом поэзии в журнале «Знамя» («Березиль») .23 ноября 2000 года в Харькове на доме по улице Скрыпника, где в 1957-1996 годах жил и работал Третьяков, открыта мемориальная доска.Барельеф работы скульптора Алексея Огородника отлит на средства друзей поэта.
Печататься начал в 1955 году. Издал сборники «звездность» (1961), «Палитра» (1965), «Портреты» (1967), «Стихотворения» (1971), «Нежные растает» (1972), «Мередиан сквозь сердце» (1975), «Осеннее вскрытия »(1980),« Стихотворения »(1986)« Тебе »(1991). Поэзия Роберта Третьякова полна пафоса утверждения правды и добра как высоких моральных ценностей, уважения к человеку. Характеру своего творчества Третьяков принадлежал в 1950-х - 1960-х годах до шестидесятников. За сборник «Меридианы сквозь сердце» Третьяков удостоен премии имени Павла Тычины «Чувство семьи единой» (1977). Лауреат Харьковской областной премии имени Героя Советского Союза Александра Зубарева. 
http://edge-of-earth.narod.ru/osinne-skresannja . html

 

 

Чічібабін Борис Олексійович

 

 

Описание: http://biblschool85.klasna.com/uploads/editor/495/69414/sitepage_51/image/radimo_prochitati/l_teratura_r_dnogo_krayu/chichibabin.jpg

"А МНЕ, КАК ВЕТРУ, МАЛО МАСТЕРСТВА"
Борис Чичибабін (1923–1994).


Поет-шестидесятник, лауреат Державної премії СРСР (1990). Справжнє прізвище – Полушин. Народився в Кременчузі, жив у Харкові. На протязі трьох десятиліть був одним з найвідоміших і улюблених представників творчої інтелігенції міста (1950-і – 1980-і роки). З кінця 50-х років його вірші у рукописах широко разповсюдились по всій країні. Офіційне визнання прийшло до поета тільки в кінці життя, в роки перебудови.

 

Прочитати вірші поета можна за цими посиланнями Вірші ЧичибабінаТвори Чичибабіна

Розповідь автора про свою біографію можна переглянути тут (відео).

 

 

 

 Описание: http://biblschool85.klasna.com/uploads/editor/495/69414/sitepage_51/image/radimo_prochitati/l_teratura_r_dnogo_krayu/chichibabin_knyga.jpg

У бібліотеці Ви можете познайомитися з книгою Бориса Чичибабіна "Мои шестидесятые", у якій представлені найкращі твори автора 60-70-х років.
"...Я не можу ображатися на життя. І не думаю: ось вийде моя книжка - і відразу щось зміниться, мене впізнають, приймуть і полюблять тисячі людей - ні, не буде такого дива.
Читач вірша завжди є і завжди буде..."

Б.Чичибабін "Мои шестидесятые"

 

 

 

 

 

Анатолій Антонович Перерва

 

Описание: http://region.library.kharkov.ua/kalendar/pictures/09-pererva.jpgПерерва Анатолій Антонович, український поет, журналіст. Народився 12 квітня 1949 року в с. Вербівка Балаклійського району на Харківщині в учительській родині.

У 1977 р. закінчив факультет журналістики Київського дер­жавного університету ім. Т. Шевченка. 3 1966 р. до 1979 р. працював корес­пондентом районних газет у селищі Нова Водолага та м. Ба­лаклія Харківської області заступником редактора Харківської молодіжної газети "Ленінська зміна". Обирався відповідальним секретарем Харківської організації Спілки письменників України (1979-1994). За рекомендаціями Ва­силя Мисика та Миколи Шаповала його прийнято до Спілки письменників України у 1979 р., після ви­ходу в світ першої збірки поезій "Живіть, жита" (Х.: Прапор, 1978). 3 2000 р. – А. Перерва водночас член Асоціації українських письменників.

В літературу прийшов як поет, але пише також сатиру і гумор (здебільшого - пародії та епіграми), художню публіцистику, поетичні тексти для пісень, перекладає з білоруської, молдовської, грузинської та російської мов.

Анатолій Антонович бере активну участь у громадській роботі: обраний головою правління Благодійного фонду національно-культурних ініціатив ім. Гната Хоткевича, сприяв відкриттю і становленню в Харкові Літера­турного музею, в якому з 1994 р. працює заступником дирек­тора з наукової роботи.

Автор збірок “Живіть, жита” (1978), “Голоси криниць” (1981), “Серед білого дня” (1984), “На зламі літа" (1989), “Соло: голос віщодощів” (1996), “Чистий четвер” (1999), “Полювання без ліцензії” (2003), “Невимовне” (2007). Перші дві збірки лірики в 1982 р. відзначено республіканською ком­сомольською премією ім. М. Островського.

Вірші А.Перерви перекладено польською, молдовською, російською, киргизькою, болгарською, марійською мовами.

Біографічні довідки:

1.    Анатолій Перерва // Письменники Харкова: довідник. – Х., 2003. – С. 129-131.

2.    Анатолій Перерва // Хрестоматія з літератури рідного краю. – Х., 2001. – С. 317-319.

3.    Ільїницька О.П. Перерва Анатолій Антонович / О.П.Ільїницька // Літературна Харківщина : довідник. – Х., 1995. – С. 257.

4.    Перерва Анатолій [Електронний ресурс] // Національна спілка письменників України. – Режим доступу :http://nspu.org.ua/dovidnyk/П

Твори А.А.Перерви:

1.    Голос криниць : вірші / А.Перерва. – Х. : Прапор, 1981. – 51 с.      Рец. : 
     Боянович В. Світло глибоких криниць / В.Боянович // Вечір. Харків. – 1981. – 19 серп.
     Федунь Н. Криниці любові / Н.Федунь // Соціаліст. Харківщина. – 1981. – 21 лип.

2.    Живіть жита : вірші / А.Перерва. – Х. : Прапор, 1978. – 64 с.

3.    На зламі літа : лірика / А.Перерва. – Х. : Прапор, 1987. – 86 с.      Рец. : 
     Мироненко І. На терезах досвіду / І.Мироненко // Прапор. – 1988. – № 11. – С. 174-177.

4.    Невимовне : лірика / А.Перерва. – Х. : Майдан, 2007. – 151 с.

* * *

1.    Братерства вічний сад / А.Перерва // Соціаліст. Харківщина. – 1983. – 1 січ.

2.    В сузір’ї Діви : [епіграми-жарти] / А.Перерва // Березіль. – 2000. – № 3/4. – С. 190-192.

3.    Верховіття духовності : до 80-річчя від дня народж. В.Мисика / А.Перерва // Вечір. Харків. – 1987. – 21 лип.

4.    Втома питань – 99; Не стрілявся; Намітки для нащадка; Оп-па, або Пісняк на вечірці у Лялі : [вірші] / А.Перерва // Київ. – 2000. – № 11/12. – С. 171-          173.

5.    Жага пізнавати і творити : [ст. відп. секретаря Харк. орг. Спілки письменників України] / А.Перерва // Ленін. зміна. – 1981. – 10 груд.

6.    З вогню та в полум’я; В скрипічному ключі; Не вистачає; Епітафія Гусакові; До недругів; Некролог; Про честь; 8 березня; Секс; Миші : [вірші]

       / А.Перерва // Березіль. – 1996. – № 5/6. – С. 182-185.

7.    Земле, у тебе ми сил не просили; Довженко; Півжиття, як півдня, пережито; Відвідини; Замість листа; Обрис непевний нашого дому; “Не може              будь, що можна все забути; “Окиддю білою віти взялися”; Вечірній етюд; Заспіваймо; Ой у лузі; Обертається колесо часу : [вірші] / А.Перерва //            Прапор. – 1985. – № 12. – С. 101-104.

8.    Іменем Івана Виргана; Вечірня розмова з другом : [вірші] / А.Перерва // Соціаліст. Харківщина. – 1989. – 16 січ.

9.    Макоцвітне; Філософське; Першостоличне : [вірші] / А.Перерва // Київ. – 2003. - № 1. – С. 172-174.

10.  Межа; Спроба декларації; Сміх народу мого; Вітер; Хвильовий; Іще в очах дитячих літо; Не відступаю; Не пізно; Смеркання : [вірші] / А.Перерва //          Березіль. – 1991. – № 6. – С. 2-5.

11.  Не владен час потьмарить маків цвіт...: Харк. письменники – 40-річчю Великої Перемоги / А.Перерва // Ленін. зміна. – 1985. – 8 трав.

12.  Не впасти в безодню зневір’я... : [пам’яті поета В.Гаряєва] / А.Перерва // Слобода. – 1997. – 5 авг.

13.  Нове життя нового прагне слова : [ст. відп. секретаря Харк. орг. Спілки письменників України] / А.Перерва // Соціаліст. Харківщина. – 1986. –

        16 лют.

14.  “Перепливаю річку Забуття...”; “І вибились в люди вчорашні повії...”; Срібний вік; Теплий попіл; Ракі літеральні : [вірші] / А.Перерва // Березіль. –               1999. – № 1/2. – С. 29-37.

15.  Слово – з сумніву і шукань : [до 60-річчя від дня народж. Р.Полонського] / А.Перерва // Вечір. Харків. – 1990. – 12 жовт.

16.  У сяйві місяця й казок : [про поета В.Курінного] / А.Перерва // Слобід. край. – 2005. – 13 серп.

17.  “Час летить...”; Балада про хату баби Руделі; “Не для втіхи...”; Подорожній; “Я плачу за вами...”; “Іще стократ помру...”; Теплий попіл : [вірші]

        / А.Перерва // Панорама. – 1999. – 24 апр. – С. 14.

Про А.А.Перерву:

1.    Бойко В. “Чистий четвер” : [про нову кн. поезій] / В.Бойко // Панорама. – 1999. – 24 апр. – С. 14.

2.    Буняев В. Время зрелости : [к 50-летию поэта] / В.Буняев // Гор. газ. – 1999. – 6 мая.

3.    Земляна Т. “Слід не розхлюпати ані краплини...” : [про творч. вечір поета] / Т.Земляна // Панорама. – 1996. – 7 дек. – С. 5.

4.    Перерва А. Злетів на двох крилах: журналістики і поезії : [бесіда з поетом / записала Л.Сухіна] // Панорама. – 2001. – 2 листоп. – С. 6.

5.    Перерва А. Молодим не вважатись, а бути : [бесіда з поетом / записала Л.Мурзіна] // Ленін. зміна. – 1982. – 10 лип.

6.    Перерва А. “Я довго йшов до себе як до поета” : [бесіда з поетом / записав Л.Логвиненко] // Слобід. край. – 1999. – 13 квіт.

7.    Тесло А. Полювання без ліцензії : [про кн. “Полювання без ліцензії”] / А.Тесло // Слобід. край. – 2003. – 27 груд.

8.    Тесло А. “Я той борг давно відпив...” / А.Тесло // Слобід. край. – 2006. – 30 груд.

9.    Чернова Н. Я – від неба твого, від твоєї землі / Н.Чернова // Слобода. – 1999. – 8 июня.

 

 

 

Описание: http://sch131.at.ua/_si/0/02705245.jpeg

Микола Побелян

Микола Федорович Побелян народився 22 червня 1948 року в селі Покошичі на межі Коропського та Новгород-Сіверського р-нів на Чернігівщині в родині колгоспників. Навчався в Ніжині та Криму. Був пастухом, кочегаром, трактористом, «цілинником»... Перша літературна публікація датована 1962 роком.

Вищу освіти здобував у Ніжині та в Криму.

Прийнятий до Національної Спілки письменників України в 2001 році за збірки поезій «Дай мені долоньку» (1997) та «Сніги на двох» (видавництво «Зерна», 1999, «Бібліотека альманаху українців Євро­пи»), а також публікації в колективних збірниках, антологіях України: «Вітрила-95», «Самоцвіти», «Золотий гомін», «Слобожанська муза», «Слобожанська яса»; журна­лах: «Березіль», «Малятко», «Слобожанщина», «Дивослово», «Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах», «Зерна», «Ятрань»; газетах: «Літературна Україна», «Голос України», «Освіта України», «Слобідський край», «Нові горизонти», «Южная магистраль». Його вірші перекладались на іврит, російською, вірменською, французькою мовами.

За фахом і покликанням — учитель української мови і літератури. Стаж педаго­гічної роботи — 38 років. Учитель-методист. Працює в Харківській спеціалізованій школі № 108, де 30 років очолює роботу літературної студії «Грудка» ім. Станіслава Шумицького. У 1980 році створив перший в СРСР Музей хліба

 

 

 

Христина Данилівна Алчевська

“Людина, яка в час масової безграмотності, працю задля просвіти народу зробила девізом свого життя і залишилася вірною тому девізові”.

(М. Сумцов)

Христина Данилівна Алчевська, у дівоцтві Журавльова, народилася 16 квітня 1841 р. в м. Борзна Чернігівської губернії у дворянській родині. Батько – Д. Журавльов – викладач міського училища, мати – дочка героя війни 1812 р. генерала Вуїча. Освіту здобула самотужки. Юність вона провела в Курську, куди переїхала її родина. Тут, навчаючи письма селянських дітей, уперше випробувала свої сили на ниві народної освіти. Вона з дитинства мріяла стати вчителькою, але отримати професійну освіту їй не вдалося.
В часи революційної ситуації 60-х рр. ХІХ ст. під псевдонімом “Українка” листувалася з російським революціонером – демократом О.Герценом, один з її листів надруковано в його часопису “Колокол”. У 1862 році Христина Данилівна одружилася з відомим підприємцем і меценатом Олексієм Алчевським і переїхала до Харкова. Тут молода жінка стала активним членом товариства “Громада”, діячі якого ставили перед собою мету відновити єдність інтелігенції з народом, сприяти народному просвітництву.
Христина Данилівна склала іспит на право викладати і у 1862 році заснувала приватну безплатну недільну школу для жінок. З 1862 до 1870 р. школа існувала нелегально, заняття відбувалися вдома у Алчевської. Потім школа знаходилася у приміщенні початкового училища, а в 1896 році за проектом А.Н.Бекетова для школи збудували власну споруду у Мироносицькому провулку – нині вул. Раднаркомівська, 9. Будинок вартістю 50 тис. руб. – єдине власне (тобто таке, що належало школі) приміщення серед усіх недільних школ Російської імперії. Школа проіснувала до 1919 року. Христина Данилівна працювала з колективом педагогів – сподвижників. Безплатно викладали понад 100 учителів (серед яких – видатні учені Д.І.Багалій, В.Я.Данилевський).

Описание: Описание: На заняттяхУ цьому навчальному закладі в різний час здобули освіту майже 17 тис. жінок. Керована Алчевською школа була навчальним закладом, який давав освіту значно ширшу, ніж звичайна недільна школа, крім того вона була методичним центром початкової освіти дорослого населення в Російській імперії. Викладачі -“недільники” на чолі з Х.Алчевською у своїй практиці використовували передові освітні методики. В Харківській приватній жіночій недільній школі апробувався та популяризувався звуковий метод навчання грамоти, розроблений К.Ушинським, метод бесіди, пояснювального та позакласного читання, центром якого була шкільна бібліотека, видавалися розроблені у школі “Програми з усіх предметів навчання в недільній школі для дорослих і малолітніх учнів”. Для поповнення бібліотеки існувала особлива “Комісія з розгляду нових книг”. Від перших же днів діяльності школи запроваджено чіткий порядок видачі і прийому літератури: працівники бібліотеки (всього 24 особи) з метою визначення придатності книги для читання, з’ясування її переваг та недоліків обов’язково проводили з ученицями бесіди. Поряд з уроками в недільній школі Х.Алчевської великого значення надавали позакласній роботі, особливо ж проведенню шкільних свят. Новорічні ялинки, прогулянки за місто, відвідування театрів, музично-театралізовані вистави були ефективними складовими виховного процесу. Унікальним явищем у діяльності Харківської приватної жіночої недільної школи став музей наочних посібників (таблиць, картин, альбомів, історичних та географічних карт, манекенів, чучел тощо) – єдиний у своєму роді, якого не мала жодна початкова школа Російської імперії. У 1896 р. музей налічував 434 експонати, причому, були посібники, спеціально виготовлені для цього музею.

До Алчевської приїздили педагоги з України, Кавказу, Росії вчитися, як зорганізувати школи такого типу й вести в них заняття. У її салоні часто збиралися визначні діячі науки й мистецтва. Серед них – літератори Г. Хоткевич, Олександр Олесь, Михайло Обачний (М. Косач), П. Куліш, Т. Рильський, М.Вороний. Христина Алчевська неодноразово виступала в ролі ініціатора та співорганізатора освітянських виставок, у тому числі й міжнародних. Робота школи була представлена на всесвітніх форумах у Москві, Нижньому Новгороді, на Антверпенській, Брюссельській, Чиказькій і двох Паризьких міжнародних педагогічних виставках.
У 1879 році Христина Данилівна влаштувала на власні кошти подібну до Харківської недільну школу в селі Олексіївці на Катеринославщині, в якій вчителював і письменник Борис Грінченко. Вона домагалася відкриття на Харківщині жіночих безплатних шкіл, збереження українських книг у бібліотеках та присвоєння парафіяльним школам імені Т.Г.Шевченка. За це її було притягнуто до суду.
Алчевська була однією із засновників Харківського товариства поширення в народі грамотності , а також Першої безплатної народної бібліотеки-читальні.

Поряд з просвітницькою, Христина Данилівна займається літературною і науково-педагогічною, бібліографічною діяльністю. З ініціативи Алчевської та під її керівництвом було видано тритомний рекомендаційний покажчик книг “Что читать народу?” (1884–1906), який на виставках в Антверпені, Чикаго і Парижі отримав найвищі нагороди. У ньому понад 4 тис. рецензій, відгуків, анотацій близько 80 авторів (учителів, викладачів, професорів і просто читачів) на твори зарубіжної, російської та української літератури. Сама Алчевська написала 1150 анотацій. Авторський колектив на чолі з нею підготував також 3-томний посібник “Книга взрослых” (1899–1900), що протягом 1899–1917 рр. витримав 40 видань. Вона – авторка мемуарів “Передуманное и пережитое” (1912), методичних статей з навчання дорослих, укладач “Каталога книг” та “Програм викладання у недільних школах”. Друкувала оповідання в журналі “Детское чтение”.
Педагогічна діяльність Алчевської здобула всесвітнє визнання на Міжнародному конгресі приватної ініціативи у справі народної освіти (Франція, 1889). Її було обрано віце-президентом Міжнародної ліги освіти. Багато освітніх товариств обрали видатного педагога своїм почесним членом, вона удостоєна найвищих нагород – золотих та срібних медалей Московського й Петербурзького товариств поширення в народі писемності, почесних дипломів.

Вся діяльність Христини Данилівни була прикладом служіння своєму народові, його мові. Незважаючи на заборону, вона відстоювала українську мову, народну пісню, пропагувала твори Т.Г. Шевченка. В садибі Алчевських у Харкові (тепер будинок Центру громадських зв’язків) у 1899 році з ініціативи Христини Данилівни було встановлено перший у світі пам’ятник Кобзареві (скульптор академік В. Беклемішев). Крім того, Друге Харківське повітове училище, попечителем якого була Алчевська, з її ініціативи стало першим навчальним закладом Росії, якому було присвоєно ім’я Т.Г.Шевченка. Вона зустрічалася й листувалася з І.Франком, М.Павликом, Л.Толстим, Ф.Достоєвським, І.Тургенєвим, А.Чеховим, В.Короленком, Г.Успенським.
Христина Данилівна Алчевська виростила та виховала славнозвісних дітей, які залишили помітний слід в історії вітчизняної науки та культури: Дмитро став кандидатом природничих наук, добре грав на віолончелі й малював, Іван – знаменитий оперний співак, Микола – педагог і громадський діяч, Григорій – композитор, Христя – поетеса і педагог.

Померла Христина Данилівна 15 серпня 1920 р. у Харкові.

 

 

Біографічні довідки

1.    Алчевські – родина діячів української культури // Мистецтво України: Біогр. довід. / За ред. А.В. Кудрицького. – К., 1997. – С. 15-16.

2.    Алчевська Христина // Енциклопедія історії України : У 5 т. / Голов. ред. В.А. Смолій. – К., 2003. – Т. 1. – С. 69: ілюстр.

3.    Алчевська Христина // Генік С. 150 видатних українок / С.Генік. – Івано-Франківськ, 2003. – С. 9-10: ілюстр.

4.    Алчевская Христина Даниловна // Педагогическая энциклопедия: В 4 т. / Гл. ред. И.А.Каиров, Ф.Н.Петров. – М., 1964. – Т. 1. – С.72-73.

5.    Алчевська Христина Данилівна // Український радянський енциклопедичний словник / Відп. ред. А.В.Кудрицький. – 2-е вид. – К., 1986. –          Т. 1. – С. 56-57.

6.    Алчевська Христина Данилівна (1841–1920): Укр. педагог., освіт. діяч // Провідники духовності в Україні: Довідник / За ред. І.Ф.Кураса. –        К., 2003. – С. 346-347.

7.    Христина Данилівна Алчевська та її внесок у розвиток народної освіти // Рідний край: Навч. посіб. з народознавства / За ред.                            І.Ф.Прокопенка. – Х., 1999. – С. 392-398.

Література про життя і творчість

8.    Алчевська Х. Зустрічі: Достоєвський /Х.Алчевська // Хроніка – 2000. – 1993. – № 6. – С. 124-138.

9.    Бондар Л. Христина Алчевська – організатор освітньої справи в Україні / Л.Бондар // Рідна шк. – 2002. – № 2. – С 60-61.
Те саме // Пед. газ. – 2001. – № 6. – С. 8.

10.  Борисова Т. Найвидатніша просвітителька / Т.Борисова // Вечір. Харків. – 1991. – 23 лип.

11.  Вишнівська С. Віце-президент Міжнародної ліги освіти / С.Вишнівська // Журавлик. – 2003. – Квіт. (№ 4) – С. 6.

12.  Головко О. Сім’я Алчевських: Вони не були улюбленцями фортуни / О.Головко // Слобода. – 1995. – 23 сент. – С. 6.; 27 сент. – С. 6.

13.  Гомон М.Л. Листи Х.Д. Алчевської до Л.М. Толстого / М.Л.Гомон // Слово і час. – 1991. – № 4. – С. 63-66.

14.  Знаковський В. Із прірви сну і забуття / В.Знаковський // Слобода. – 1996. – 4 сент.

15.  Іванцова Т. Алчевських важко переоцінити / Т.Іванцова// Вечір. Харків. – 1991. – 1 серп.

16.  Ковалець Л. Христина Данилівна Алчевська та її школа / Л.Ковалець // Почат. шк. – 2002. – № 3. – С. 72-74.

17.  Коляда Н. Христина Алчевська. На освітянській ниві / Н.Коляда // Українки в історії. – К., 2004. – С. 88-100.

18.  Лісовенко М. Висока зоря Алчевської / М.Лісовенко // Уряд. кур’єр. – 2003. – 27 черв. – С. 8-9.

19.  Лутовинова В. Христина Алчевська та її внесок в теорію і методику вибіркового бібліографування / В.Лутовинова // Вісн. Кн. палати. –           1998. – № 2. – С. 30-33.

20.  Мелихов В. Элочка–людоедка достойнее Алчевской?: [К 165-летию выдающейся харьк. просветительницы Х.Алчевской] / В.Мелихов //        Гор. газ. – 2006. – 12-19 апр. (№ 15).

21.  Меліхов В. “Мене не викреслите при всьому бажанні з історії ніяк…” / В.Меліхов // Харків’яни. – 2001. – № 8. – С. 8.

22.  Наша просвітителька // Дивосвіт. – 2003. – № 1. – С. 19-20.

23.  Новальська Т. Українські просвітяни про вивчення “читача з народу”: [Творчі доробки Х.Алчевської, Б.Гринченка] / Т.Новальська // Бібл.          вісн. – 2004. – № 3. – С. 34-38.

24.  Полтавець В. Забута просвітителька / В.Полтавець // Слобід. край. – 1991. – 17 квіт.

25.  Понежа Ю. Школа Алчевської / Ю.Понежа // Вечір. Харків. – 1971. – 6 січ.

26.  Просвітницько-педагогічна діяльність Х.Д.Алчевської в Харкові // Харків – моя мала Батьківщина: Навч. посіб. / За заг. ред.                                  І.Ф.Прокопенка. – Х., 2003. – С. 161-168.

27.  Родина просвітників і гуманістів:[Родина Алчевських] // Кушнарьов Є.П. 100 кроків Харківською землею / Є.П.Кушнарьов. – Х., 2004. –

       С. 211-215.

28.  Романовский В. Просветительница / В.Романовский // Веч. Харьков. – 2001. – 26 апр. – С. 3.

29.  Романовский В. Свет далекой звезды / В.Романовский // Веч. Харьков. – 1996. – 18 апр.

30.  Румянцева И. Выдающиеся Харьковчане ХХ века / И.Румянцева // Время. – 2000. – 6 янв.

31.  Слабошпицький М. Алчевські / М.Слабошпицький // Дивослово. – 2003. – № 3. – С. 7-11.

32.  Сироштан Н. Яркое созвездие талантов: [О семье Алчевских] / Н.Сироштан // Веч. Харьков. – 2001. – 13 нояб.

33.  Слободин К. “Харьков, Х.Д. Алчевской…” / К.Слободин // Веч. Харьков. – 1994. – 25 янв.

34.  Сумцов М.Ф. Слобожане: історично-етнографічна розвідка / М.Ф. Сумцов. – Х: Союз, 1918. – 239 с. Про Х.Д. Алчевську: С. 37, 186, 187.

35.  Тарасова Л. Загадки старого альбому / Л.Тарасова // Слобід. край. – 2000. – 30 трав. 11

36.  Тесло А. “…Ми полинемо на волю”: [Виповнилося 165 років від дня народж. укр. діячки нар. освіти та педагога Х.Д.Алчевської] / А.Тесло // Слобід. край. – 2006. – 15 квіт.

 

 

 

Описание: http://school62.klasna.com/uploads/editor/10/5185/sitepage_163/images/5.jpg

Григорій Савич Сковорода

(1722 — 1794)
видатний український просвітитель-гуманіст, філософ, поет і педагог.

Біографія

    3 грудня 1722 року

День народження Григорія Савича Сковороди . Двісті років не було навіть відомо, в якому місяці і якого числа він народився. Тільки в рік ювілею(200-річчя з дня народження) перекладач Петро Пелех віднайшов у листі до М. І. Ковалинського від 22 листопада 1763 року розповідь про те, як провів день свого народження Григорій Савич Сковорода. Ця автобіографічна вказівка є досі єдиним документом, що засвідчує дату народження Григорія Савича Сковороди

1738 р.

  Григорій Сковорода вступає до Києво-Могилянської Академії.

10 серпня 1742 р.

Згідно царського указу "Про набір співаків у двірську капелу"... дев'ятнадцятирічний студент із Києва стає "придворним уставщиком", тобто солістом придворного хору цариці Єлизавети, що любила тішити себе слуханням співу, особливо українських пісень.

1744 р.

 з валкою Єлізавєти Петрівни Григорій Сковорода повертається до Києва й продовжує навчання в Академії.

1750 р.

 подорож до Венгрії і далі по країнах Західної Європи.

1753 . 

Григорій Сковорода повертається із-за кордону.

1 липня 1753 року

написаний перший датований вірш Сковороди, присвячений вступові на єпископську кафедру в місті Переяславі Іоанна Козловича.

1753 — 1754

час написання трактату «Рассуждение о поэзии и руководство к искусству оной».

1754 р.

усунення Григорія Сковороди з посади вчителя піїтики в Переяславській семінарії. Григорій Савич наймається домашнім вчителем до маєтку Каврай поміщика Степана Томари.

1755 р.

 подорож до Москви і перебування в Троїце-Сергіївій лаврі.

1755

Григорій Сковорода знову живе в селі Каврай в Степана Томари.

1757

Створення перших віршів збірки "Сад божественних пісень"

1759 р.

 Григорій Сковорода починає викладати піїтику у Харківській духовній колегії.

Влітку 1760 р.

 після сварки з архімандритом Гервасієм Сковорода Григорій йде з колегіуму.

1760 — 1761

перебування в селі Стариця.

Влітку 1761 року

повернення Григорія Сковороди до Харківського колегіуму.

1761 — 1764

Григорій Сковорода — вчитель синтаксису та грецької мови в колегіумі.

1764 р.

 Разом з Ковалинським Григорій Сковорода їде до Києва. Але з Києва швидко вернувся на Слобожанщину. З огидою відкинув запросини "стати  стовпом церкви" і щасливо повернувся до гаряче люблених садів, осель, балок і полів Харківщини.

1766 р.

 Знову запропонували викладати в Харківському колегіумі предмет основи доброчинності, на що Григорій Савич охоче погодився і написав з  цією метою посібник "Вхідні двері до християнської доброчинності для молодого шляхетства Харківської губернії". Цього ж року Григорій  Сковорода усамітнюється в гужвінському лісі на околицях Харкова і створює свій перший філософський діалог «Наркисс».

1767 р.

 написано діалог «Асхань».

1768 — 1769

Григорій Савич Сковорода викладає катехізис в додаткових класах при Харківському колегіумі.

1769 р.

початок странницького періоду в житті Григорія Сковороди.

1770 р.

останні відвідини Києва. Григорій Сковорода три місяці живе в Китаєвій пустині, звідки перебирається до ахтирського Троїцького монастиря.

1772 р.

написаний «Разглагол о древнем мире», одразу після нього — «Разговор пяти путников о истинном щастии в жизни».

1774 р.

з початку цього року Сковорода Григорій живе в селі Бабаї на околиці Харкова. Тут він закінчує збірку "Байки Харківські" і дописує діалог "Кільце. Дружня розмова про душевний світ".

1775 р.

Григорій Саввич присвячує В. С. Тевяшову свою нову роботу — діалог "Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу".

1776 р.

написано трактат «Икона Алкивиадская».

1781 р.

подорож до Таганрогу.

1783 р.

в Бабаях Григорій Сковорода закінчує роботу над діалогом «Брань архистратига Михаила со сатаною».

1783 — 1785

в цей період написані три праці: «Беседа 1, нареченная observatorium»; «Беседа 2, нареченная obserwamorium specula»; діалог «Пря бесу с Варсавою». Завершення роботи над збіркою "Сад божественних пісень".

1785 — 1790

Григорій Сковорода живе переважно в селах Гусинка, Маначиновка та Великий Бурлук.

1787 р.

він присвячує Федору Диському діалог "Вбогий жайворонок", цього ж року пише свій другий педагогічний діалог "Вдячний Еродій".

1790 р.

дарує Я. М. Донцю-Захаржевському «Книжечку Плутархову о спокойствии души». Цього ж року переїжджає жити до села Іванівка.

1791 р.

присвячує Михайлу Коваленському свій останній філософський діалог «Потоп Змиин», що був написаний наприкінці вісімдесятих років.

1792 р.

весь цей рік Григорій Саввич Сковорода знову живе у Гусинці.

1794 р.

навесні цього року в Івановці художник Лук’янов пише портрет Г. С. Сковороди;— влітку Григорій Сковорода відвідує Коваленського в його орловському маєтку — селі Хотетові.

29 жовтня 1794 року

72-річний філософ Григорій Савич Сковорода помер в селі Іванівка, заповівши написати на своєму надгробку: «Світ ловив мене, та не впіймав».

Відомі люди про Григорія Сковороду:

Лев Толстой, для якого не існувало авторитетів, писав про Григорія Сковороду: "Багато в його світогляді є дивовижно близького мені. Я недавно іще раз його перечитав. Мені хочеться написати про нього. І я це зроблю. Його біографія, мабуть, ще краща за його твори, але які гарні й твори!"

ДЕТАЛЬНІШЕ ТУТ:

 http://scovoroda.info/

 

 

 

 

Описание: Описание: 200пк

Супруненко Ніна Антонівна

 

Супруненко Ніна Антонівна(* 31 травня 1953) — українська поетеса, лірик. Заслужений діяч мистецтв України. Начальник Управління культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації

Біографія

           Ніна Супруненко (Ніна Антонівна Микитенко) народилася в степовому селі Новоселиця Семенівського району Полтавської області в сім’ї службовців. Дитинство надзвичайно щасливе: люблячі батьки Антон Іванович і Марія Олександрівна, старша сестра Валентина, дідусь Іван і бабуся Марія Микитенко, дідусь Олександр і бабуся Ганна Гавриляка. Навчання в школі, заняття спортом, захоплення народним театром.

Закінчила Лохвицьке медичне училище. Працювала операційною сестрою в Полтаві. Після одруження та переїзду до Харкова – учасниця Народного театру гарнізонного будинку офіцерів. Згодом – народження сина Антона, вступ на режисерське відділення Харківського державного інституту культури.

          Після закінчення працювала завідувачкою інтернаціонального відділу Палацу студентів НТУ “ХПІ”, художнім керівником, директором студентського клубу “Сучасник”. Навчалася в Київській державній академії керівних кадрів культури та мистецтва, магістратурі інституту післядипломної освіти Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди.

          В 1990 році – народження доньки Олесі та вихід першої книги поезій «Дарунок долі» (Київ, “Радянський письменник”), за яку в 1992 році прийнята до Національної Спілки письменників України.

          Згодом вийшли книги поезій: «Цветные сны» (Київ, 1993), «У лабіринтах болю і розлук» (Київ, 1995, 1996), «Звезда, упавшая вчера» (Москва, 1997), «На обрії душі» (Рівне, 2002), «Вітри протиріч» (Київ, 2003), «Полиновий світ» (Рівне, 2004), «Времена жизни» (Москва, 2004), «Закономерная случайность» (Харків, 2006), «Преодоление» (Москва,2007), «Межа часу» (Харків, 2007) «Оттиск ладони» (Харків, 2008), «Сонце осені» (Харків, 2008), «Вселенная» (Харків, 2008), та дитячі книги «Сашеньке в подарок» (Київ, 2003), «Загадки для маляток» (Харків,2008).

Багато поезій Ніни Супруненко покладено на музику. Її пісні виконують Ваган Гурджан, Анастасія Доро, Тамара Кадацька, Анатолій Мельніков, Юлія Прядко, Людмила Рубан, Марія Стецюн, Катя Чілі, Марина Чиженко, Валентина Шаровська, заслужені артисти Олег Дзюба, Валентин Перехрест, Олена Плаксіна, Андрій Тимошенко, тріо «Купава», народні артисти Володимир Болдирєв, Ніна Шестакова, Юрий Рихальський та ін.

Поезії перекладені на інші мови народів світу, друкувалися в Австралії, Вірменії, Великобританії, Білорусії, Німеччині, Польщі, Чувашії.

Нагороди

·         В 1998 році Ніні Супруненко присуджена Почесна медаль “За кращу книгу 1997 року” Ради Міжнародного видавництва “Берегиня”.

·         Лауреат премії імені Олександра Олеся (1999 рік).

 

·         Нагороджена Срібним Хрестом ОБВУ Великобританії (2003), орденом Святої великомучениці Варвари (2006).